ПРОБУРЧАТИ, ЧУ́, ЧИ́Ш,
Пробурчати, чу́, чи́ш, гл. Проворчать. Якого там кулика ви видумали, дядьку! — пробурчав. МВ. І. 105.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 458.
Смотреть больше слов в «Грінченку. Словарі української мови»
ПРОБУТИ, БУДУ, ДЕШ, →← ПРОБУРТИТИ, ЧУ, ТИШ,